Спалах російсько-української війни, що стався 24 лютого, повністю змінив хід історії, яка супроводжує нас понад сімдесят років. Змінилися точки відліку та відчуття історичних періодів. Відтепер, коли ми говоримо “до війни”, ми матимемо на увазі період до 24 лютого цього року, а не період до 1939 року, який був у нашій свідомості, переданий нам від попередніх поколінь, що жили у повоєнній дійсності після 1945 року. Війна зараз близько до нашого кордону, а її наслідки відчуваємо ми всі у вигляді переміщення біженців, які хочуть уникнути смерті чи інвалідності або просто шукають нового місця для життя в інших країнах, що не охоплені війною.  

Ми запросили до Польщі мільйони мешканців України, що втекли з своєї країни від небезпек жорстокої війни, де гинуть солдати, а також невинні та беззбройні цівільні. Протягом перших кількох днів, коли ми переглядали новини й повідомлення з лінії фронту та слідкували за запеклими боями, що велися в Україні, мої думки повернулися в 2009 та 2010 роки, коли я мав задоволення багаторазово подорожувати до Києва, і завдяки моїй професії, проводити майстер-класи та читати лекції з фотографії. Зроблені на той час фотографії я нещодавно знайшов в архіві, і разом з Ядвігою ми вирішили оприлюднити їх на виставці. 

Тим часом до нас приїхала найближча до серця нашого друга жінка та її донька. Після їх тижневої подорожі ми щасливо забрали їх на залізничному вокзалі Познані. Через кілька днів, коли наші гості почали оговтуватися від тижневого кошмару, Олена похвалилася до нас, що в неї сотні фотографій Києва, зроблених за останні роки. Ми вирішили, що вона має долучитися із своїми роботами до нашої виставки. Після нетривалих роздумів було створено назву виставки: «Київ довоєнний», - тобто за період від кількох тижнів до кількох років тому.   Через деякий час Олена поділилася з нами описом своєї подорожі в невідоме, до країни, в якій вона ніколи не була. Нехай її історія буде виразом нашої симпатії, що ми відчуваємо до біженців з України, нехай буде записом кошмару втечі від бомб та божевілля війни. Нам також хотілося б, щоб історія Лєни була застереженням для всіх, хто вважає, що війни можуть бути цивілізованими, а не такими екзистенційно-жорстокими та принижуючими їхніх жертв. 

Виставка складається з п’яти виставкових залів і однієї кінозали, в якій буде демонструватися відеo моєї розмови з Оленою. Ми спілкувалися російською, оскільки це була наша єдина спільна мова. Мова, що є лише посередником, за допомогою якого можна передати страх, емоції, біль розлуки та втечі в невідоме. Запрошуємо. Партнер виставки – місцеві органи Самоврядування Куявсько-Поморського воєводства.

dr Marek Czarnecki
Художник-фотограф 
(куратор виставки)

Партнер виставки: Самоврядування Куявсько-Поморського воєводства